Загальні відомості з історії місцевості

Географічно – верхів’я урочища Бабин Яр знаходилося біля сучасної вулиці Дорогожицької, а його основне русло (власне – яр), починалося від сучасної вулиці Мельникова в бік Куренівки. Тут пролягав один з самих великих на території Києва ярів (довжина більш ніж 2,5 км, глибина від 5 до 30 м), по дну якого протікав струмок з однойменною назвою, в минулому – права притока ріки Почайни . З північної сторони відроги яру доходили до сучасної вулиці О. Теліги, а один із його відрогів перетинав вулицю в глибину в районі будинків №№ 25 - 29. За історичною версією сама назва «Бабин Яр» з’явилася в XV ст. Перша згадка про нього приходиться на 1401 р., коли власниця цієї землі, баба-шинкарка, продала її Домініканському монастирю.

В період Київської Русі Бабин і Реп’яхів яри були природним захисним кордоном стародавнього Києва. Вздовж мису між Бабиним і Реп’яховим ярами в Кирилівському гаю поступово формувався Кирилівський православний цвинтар (перестав діяти в 1929 р.). З північної сторони в 1892-1894 рр. почалося облаштування Лук’янівського єврейського цвинтаря, в кінці парної сторони вул. Великої Дорогожицької, нинішньої вул. Мельникова. На території єврейського цвинтаря знаходився конторський будиночок, який зберігся до теперішнього часу (нині вул.Мельникова, 44). На непарній стороні вул. Мельникова теж влаштовується цвинтар, де хоронили військовослужбовців (т. з. Братський цвинтар.). На непарній стороні вул. Лагерної (сучасної вул. Дорогожицької) ще з 1878 р. діяв Лук’янівський православний цвинтар (нині – „Заповідник-нікрополь” ).
Велика територія північніше Старожитомирської дороги (нинішньої вул. Дегтярівської) між Лук’янівським цвинтарем і верхівками урочища Бабин Яр – з однієї сторони, і рікою Сирець – з іншого боку, в 1869 р. була відведена під літні військові табори. Тут були зведені легкі житлові будинки, дерев’яна церква, обладнані плаци, стрільбища, навчальне поле.

В 1895 р. до таборів була прокладена трамвайна колія, так звана Лагерна лінія, яка працювала декілька років. Під час першої світової війни, в 1916 р. лінія була закрита по причині нестачі вагонів, а трамвайні колії були розібрані. Після революції і до початку війни 1941-1945 рр. Сирецькі табори залишалися в віданні військових, тут були розміщені бронетанкові частини. На розгалуженні вулиць Мельникова та Лагерної (сучасної вул. Дорогожицької) діяло ремонтне господарство по обслуговуванню бронетанкових частин, від яких залишилися окремі корпуси нинішнього мотозаводу і колишні гаражі. З вулицею Мельникова пов’язано два історичних непорозуміння. По-перше, вона ніколи офіційно не називалася «вулицею Мельника». З 1869 р. вона носила назву Дорогожицької (Великої Дорогожицької). В 1922 р. вона отримала своє нинішнє найменування на честь київського марксиста Ю.Мельникова. Він проживав на цій вулиці у будинку № 15, а його майстерня була підпільною школою і явочною квартирою для соціал-демократів в 1893-1896 роках.

Варто відзначити, що під час окупації вулиці було повернено стару назву – Дорогожицька. А. Кудрицький вказує, що вулиця називалася так до 1957р., але ще на картосхемі 1965 р. вона зберігає цю назву.
Також викликає дискусії питання де закінчувалася ця вулиця під час німецької окупації. До війни вимощена частина вул. Мельникова проходила між двома цвинтарями - Єврейським і Військовим (Братським) і продовжувалася далі, як ґрунтова дорога. По ній люди, які жили на околиці ходили до центральної частини міста. Той факт, що вимощена
частина дороги закінчувалася між двома цвинтарями, привів до того, що на одних картах вона там і обривалася, а на інших продовжувалася до сучасної вул. Щусєва. Зокрема, на схематичному плані 1935 р. і в створених на його основі планах м. Києва, надрукованих в Великій Радянській Енциклопедії, виданій в 1936 р. і в Малій Радянській Енциклопедії, виданій в 1937 р. вказана ґрунтова ділянка вул. Мельникова, яка перетинає яр і йде далі в Гостомельському напрямку.

Ця ділянка вул. Мельникова була заасфальтована тільки в 1950-ті роки. Таким чином, до початку 1950-х рр. Бабин Яр зберігав свої обриси, основне русло якого починалося від станції метро „Дорогожичі” і тяглося в бік Куренівки. А на ділянці від вулиці Мельникова до вулиці Дорогожицької був пустир, зарослий кущами і невеликими деревами. Через нього по стежці люди ходили до трамвайної зупинки на вул.Лагерній (сучасна вул. Дорогожицька).

У книзі «Бабин Яр. Книга пам’яті» в розділі «Нерозгадані таємниці «Бабиного Яру» президент фонду «Бабин Яр», президент Єврейської ради України І.М.Левітас пише: «Ті, хто вважає, що злодійство відбувалося там, де стоїть монумент на вулиці Дорогожицькій, помиляються, Бабин Яр – це величезний яр з відгалуженнями, який тягнеться в бік Куренівки – до Кирилівської церкви, майже на три з половиною кілометри. По дну його протікали струмки, які весною розливалися і утворювали озерця. Місцеві жителі називали його Кирилівським.
Починався цей яр біля єврейського цвинтаря, глуха стіна якого тягнулася вздовж вулиці Мельникова. Це був дуже великий цвинтар, ділянки якого доходили до обласної лікарні, до відрогів Бабиного і Реп’яхова ярів. Ще зберігся будинок, де розміщувалася контора та ритуальні служби цвинтаря, - це будинок № 44 по вул. Мельникова. Нині тут знаходиться гуртожиток хокейної команди «Сокіл». Саме тут знаходився головний вхід і починалася центральна алея, яка упиралася в безіменний відріг Кирилівського Яру. В 1991 році тут встановлено пам’ятник «Мінора» - єврейський семисвічник».

З матеріалів Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр»

 

Travel Turne Tranzito