Трагедія Бабиного Яру

З початку війни в Києві широко велись роботи по створенню оборонних споруд. В ході цих робіт протитанковими ровами були перекриті основні магістралі міста. При цьому, щоб не паралізувати рух, рови проривались по обох боках вулиць, а проїзна частина залишалась недоторканою. Один з таких ровів був виритий перпендикулярно вул. Мельникова трохи далі її перетину з вул. Пугачова. Ще один рів був проритий в районі Бабиного Яру. Він постійно зустрічається в джерелах як місце масових розстрілів і поховань.

Після появи повідомлення Надзвичайної Державної комісії протитанковий рів неодноразово згадувався в опублікованих документах. Так, в 1954 р. в матеріалах Нюрнберзького процесу були надруковані витяги із показів, даних в 1945 р. обер вахмістром Г. Адамцем, який охороняв ув’язнених, що спалювали трупи в Бабиному Яру. Він зокрема сказав: «В одному протитанковому рові була влаштована могила, яка частково була заповнена трупами. Цей рів був довжиною в 100 метрів, 10 метрів шириною і глибиною 4-5 метрів...».

В 1966 р. А.Кузнєцов в романі-документі «Бабин Яр», розповідаючи про спалювання трупів в 1943 р., писав: « Стали водить за пределы оврага: в соседний противотанковый ров метров двести длиной».
П. Клепко (1980): «На початку урочища Бабин Яр, зі сторони вул. Дорогожицької був протитанковий рів». Я. Чернякова (1980): «...я йшла від Лук’янівського цвинтаря по вул. Дорогожицькій в сторону нинішньої вул. Д. Коротченко. На перетині цих вулиць був виритий протитанковий рів».
У своїх відеосвідченнях, наданих в 1997 р. співробітниками Фонду «Переживші Шоа», Л. Заворотна розповіла, що «коли почалася війна, їх, місцевих жителів, посилали «на окопи». Один такий протитанковий рів йшов від Лук’янівського цвинтаря і до самих Сирецьких таборів». А потім, стоячи на вул. Дорогожицькій, недалеко від її перетину з вул. О. Теліги, вона показала в глибину тротуару за лінію дерев і каже, що тут знаходився
протитанковий рів, шириною і глибиною приблизно метрів три, який тягнувся до цвинтаря. Таким чином, ми можемо стверджувати, що протитанковий рів, який став в роки німецької окупації місцем масових розстрілів, був проритий від Лук’янівського цвинтаря вздовж лівої сторони вул. Лагерної (вздовж сучасної будівлі моргу) і перетинав її в тому місці, де вона повертала в сторону вул. Дегтярівської і Брест-Литовського проспекту (вул. Лагерна в той час включала в себе сучасну вул. Т. Шамрило).

До цього часу як в науковій, так і в суспільній свідомості існує уява про масові розстріли, як про деяку єдину дію, яка почалася 29 вересня і закінчилася чи то 30 вересня, чи пізніше, але проходила якби не перериваючись і по одному сценарію. В результаті намагаючись локалізувати ці події, вони спочатку шукають один маршрут і одне місце, і відповідно, намагаються просто звести всі розстріли в єдине дійство, узгоджене показаннями різних свідків. Насправді ж, ми маємо справу з серією окремих акцій, які проводилися безперервно на протязі двох років різними караючими органами, різних по масштабу, по відношенню до різних груп мирного населення (в першу чергу євреїв, а також циган, заручників, представників інтелігенції), військовополонених, партизан та підпільників і, що не мало важливо, в різних місцях, хоча і в межах одного, достатньо невеликого району.

Перший період розстрілів продовжувався з вересня до кінця жовтня (або навіть до середини листопада) 1941 р. Розстріли в цей час в основному проводились мобільними підрозділами СС (айнзацгрупи і поліцейські частини) при співпраці з польовою жандармерією (свідки не одноразово описують характерну форму з великою металевою бляхою на грудях) і частин вермахту (є документи, які вказують на те, що в розстрілах 29-30 вересня брали участь 454-а охоронна дивізія14, 75-а та 299-а піхотні дивізії1).
У книзі «Бабин Яр.

З перших же днів окупації (німці увійшли до Києва 19 вересня) почався масовий розстріл партійно-господарського активу м. Києва. Центральною подією в історії Бабиного Яру стали масової акції по знищенню єврейського населення м. Києва 29-30 вересня 1941 р. Насамперед, спробуємо відповісти на питання, чому взагалі саме Бабин Яр був обраний для її проведення. До окупації Бабин Яр був околицею міста, з південної сторони якого знаходилася велика кількість цвинтарів. Зокрема, Єврейське, Кирилівське православне, Мусульманське, Караїмське, Братське (військове), Лук'янівське. Саме тому, на нашу думку, німецько-фашистськими окупантами і був обраний Бабин Яр для масових розстрілів людей. 28 вересня на вулицях з’явилось повідомлення на трьох мовах, відповідно до якого « Всі жиди Києва і його околиці повинні з'явитися в понеділок 29 вересня 1941 року до 8 години ранку на ріг Мельникової і Доктерівської».

Текст цього наказу виключає припущення про участь у його складенні будь-кого з жителів Києва. Це переконливо підтверджується викладеними в ньому топографічними невідповідностями. Адже цвинтар, байдуже - єврейський або православний, починався на перетині вулиць Мельникова і Лагерної (сучасної вул. Дорогожицької), а не Дігтярівської, яка до того ж названа «Доктерівською». Маршрут, яким вели людей на розстріл, описаний багатьма свідками і він є загально відомим. Людей вели на розстріл безпосередньо до Бабиного Яру по сучасних вулицях Мельникова та Дорогожицькій.

У «Повідомленні про події в СРСР» № 101 від 2 жовтня 1941 р. сказано: «Зондеркоманда 4-а в співробітництві зі штабом групи й двома командами поліцейського полку «Південь» 29 і 30.09.41 стратила в Києві 33 771 єврея». Однак розстріли йшли й у наступні дні. У офіційному радянському виданні 1965 р. вказувалося: «Розстріли в Бабиному Яру тривали 5 днів з ранку до ночі». Судячи з контексту, маються на увазі п'ять днів, починаючи з 29 вересня 1941 р. Ця версія є загальноприйнятою. Київський історик професор В.Король приводить як загальновідомий факт, що «починаючи з 29 вересня 1941 року, протягом п'яти днів в Бабиному Яру загинуло понад 100 тис. чоловік, переважно євреї. Паралельно із цим із середини жовтня 1941 р. до кінця вересня 1943 р. Бабин Яр був місцем регулярних розстрілів (і поховань),  які проводились органами поліції безпеки й СД20 у тісному співробітництві з військовою і цивільною владою Києва.

Із самого початку до розстрілів залучалися й співробітники щойно створеної української поліції. Другий період розстрілів у Бабиному Яру можна було б умовно поділити на три етапи. Перший етап тривав із середини жовтня до весни 1942 р. Він починається на тлі триваючих масових акцій, і в цей час місцева військова влада активно залучає для екзекуцій підрозділи СС, що перебувають у Києві. Другий етап регулярних розстрілів: кінець зими 1942 р. - середина серпня 1943 р., умовно збігається з часом дії в Києві об'єднаного відомства СД і гестапо (Кдс), що перемінило відомство БдС. У склад КдС увійшов і залишок оперативної команди. Третій, заключний період регулярних розстрілів у Бабиному Яру відбувався на фоні інтенсивної роботи зі знищення трупів, які велися в Бабиному Яру в серпні-вересні 1943 г. Роботи велися ув’язненими Сирецького концтабору, переселеними в землянки, розміщені безпосередньо в Бабиному Яру. Сам табір у цей період поступово евакуювався.

Роботи почалися 18 серпня й закінчилися 28 вересня 1943 р. Керував ними безпосередньо штурмбанфюрер СС Е. Тонхайде (свідки називають його Тонайде), один з безпосередніх учасників розстрілів 29-30 вересня 1941 р. Охорону здійснювала спеціальна частина 1005-а, укомплектована винятково офіцерським і унтер-офіцерським складом. Що стосується жертв репресій, яким вдалося врятуватися, то серед них виділяються три категорії. По-перше, це євреї, що врятувалися в період масових розстрілів. По-друге, це колишні в'язні Сирецького концтабору. По-третє, це вцілілі учасники спалювання трупів у Бабиному Яру, частина з яких також пройшла через Сирецький концтабір . Саму ранню дату початку розстрілів назвав у своїх показах, даних НКВС 15 листопада 1943 р. І. Янович, що проживав на вул. Бабин Яр 19 (теперішня вул. Ольжича). За його словами, «німці вступили в м. Київ 19.IX.1941 р., а 20.IX.41 р. вони вже проводили групами, в основному, радянських військовополонених на розстріл у Бабин Яр, розташований від мого будинку близько 800-1000 метрів. Особисто я не дивився, як їх розстрілювали, тому що стояла охорона й близько не пускали, було тільки чутно крики людей і автоматні постріли. Таким чином, з 20.IX.41р. щодня німці водили на розстріл сотні людей».

З цим свідченням можна співвіднести слова М. Луценко, дочки сторожа Лук’янівського цвинтаря С. Луценко. Під час окупації вона жила з родиною в будинку по вул. Мельникова, 96. На допиті в НКВС в якості свідка 15 листопада 1943 р. вона показала, що «приблизно у вересні 1941 р. я особисто сама бачила, коли німецький каральний загін вів полонених червоноармійців, які були роздягнені, за російський цвинтар (Лук’янівка). Скільки я не вела спостереження, то поведені туди – не верталися».
Відомо, що ще в травні 1941 р. верховним головнокомандуванням збройних сил Німеччини була підготовлена «Директива щодо поводження з відповідальними політичними працівниками й тому подібними особами».
У ній, зокрема шлося: «1. Відповідальні політичні працівники й політичні (керівники) повинні ліквідовуватися. 2. Оскільки вони будуть захоплюватися військами, рішення про те, чи повинні вони страчуватися, приймається офіцером, що має право накладати дисциплінарні стягнення. Для рішення досить встановлення того, що дана особа є керівним політичним працівником. 3. Політичні керівники у військах не вважаються полоненими й повинні знищуватися, саме пізніше, в транзитних таборах. У тил не евакуйовувати».

Таким чином, скоріше всього, відразу після захоплення Києва в Бабиному Яру почали розстрілювати політпрацівників, військовополонених-комуністів, що потрапили в полон. Місце розстрілу можна визначити тільки приблизно. У всякому разі, за Лук’янівським цвинтарем знаходилася велика кількість траншей, виритих під час навчання солдатами, що розташовувалися в Сирецьких військових таборах. Вони також використовувалися окупантами для захоронення трупів, в тому числі і привезених з Дарницького концентраційного табору. Більш пізнішу, ніж Янович, дату часу розстрілів називала у листопаді 1943 р. надзвичайній державній комісії Н. Горбачова, яка жила не далеко від Бабиного Яру, на вул. Тираспільській, 55, кв.2.
Вона заявила, що «22 вересня 1941 р. я особисто бачила, як на протязі цілого дня в Бабин Яр рухалось приблизно 40 вантажних автомашин, які були переповнені єврейським населенням – чоловіками, жінками і дітьми, причому деякі жінки тримали на руках грудних дітей. Я і ще декілька жінок, які проживали поблизу Бабиного Яру, непомітно для німецької охорони, наблизилися до місця, де зупинялись автомашини і вивантажувались привезені на них люди. Ми побачили, що в метрах 15 від початку Бабиного Яру німці заставляли роздягатися привезених ними євреїв і наказували їм бігти вздовж яру, розстрілюючи, тих, що втікали, з автоматів і кулеметів.
Я особисто бачила, як німці кидали грудних дітей в яр.  В яру знаходились не тільки розстріляні, але й поранені, а також живі діти. Ці ж німці закопували яр, при чому було помітно, як невеликий шар землі ворушився від рухів живих людей ».

З раннього ранку 29 вересня 1941 р. євреї зі всього Києва стали збиратися до заводу ім. Артема. Куди ж далі лежав їх шлях?
Приведемо свідчення тих, кому вдалося врятуватися від розстрілу ( всі вони дані в 1980 р.). Я. Екель, 1923 р. народження: «Ранком 29 вересня 1941 р. батько, мати, бабуся і я в візку, в упряжі, в якій був тільки один кінь, приїхали в район Лук’янівського ринку приблизно до 10 години ранку. Ми наближалися до вулиці Пугачова. Як тільки ті, що йшли, переходили вул. Пугачова, їх брали під конвой гітлерівські автоматники і назад на вул. Мельникова вже нікого не пускали». Г. Баташева: «Ранком 29 вересня 1941 р. ... приблизно о 9 годині ранку ми вийшли зі свого двору, пройшли до вул. Артема, на яку зі всіх інших вулиць сходилися люди і в загальному потоці рухалися до вул. Мельника і Дегтярівської... Ми трохи затримались, а люди все йшли і йшли суцільним потоком в сторону Бабиного Яру. Година вже була близько 10 ранку і ми пішли по вулиці Мельника в загальній масі людей... Добре пам’ятаю, як в цей час назустріч нам зі сторони Бабиного Яру рухалася колона вантажних автомобілів. Точно не можу назвати їх кількість, щось приблизно 15, кожна автомашина була покрита брезентом. В кузовах автомобілів знаходились по 2-3 гітлерівці з автоматами. В районі перетину вулиць Мельникова і Пугачова нас взяли під конвой гітлерівські автоматники і назад по вул. Мельника вже нікого не випускали».

Д. Пронічева: «в одній з таких груп, в кількості 500-600 чоловік, гнали і мене з матір’ю. Коли ми вже проходили вздовж Бабиного Яру і наблизилися до великої рівної площадки, то повинні були проходити якби живий коридор з вишикуваних в 2 ряди гітлерівців. Пройшовши метрів 30 по цьому коридору ми попадали на згадувану площадку, де людей роздягали і групами по 50-60 чоловік гнали в яр, який був на відстані приблизно 30 метрів від площадки і там розстрілювали з автоматів». К. Вернер, в 1941 р. служив в зондеркоманді 4-а (свідчення 1964 р.): «... вся команда, за виключенням караулу, близько 6 годин ранку відправилась на ці розстріли... Ми зупинились на мощеній вулиці, яка закінчувалась на відкритій місцевості. Там були зібрані багато численні євреї, і там також було влаштовано місце, де євреї повинні були скласти свій одяг і речі. В кілометрі я побачив великий природний яр. Це була піщана місцевість. Яр був глибиною приблизно 10 метрів, довжиною приблизно 400 метрів, шириною зверху близько 80 метрів і внизу приблизно 10 метрів.

Одразу після мого прибуття на місце страти я разом з іншими товаришами повинен був відправитися вниз в цей яр. Це продовжувалось не довго, і скоро до нас по схилах були приведені перші євреї. Євреї повинні були лягати лицем до землі біля стін яру. В яру знаходились три групи стрільців, а в сукупності близько 12 стрілків. До цих груп по розстрілу одночасно зверху весь час підводили євреїв. Наступні євреї повинні були лягати на трупи раніше розстріляних євреїв. Стрільці стояли за євреями і вбивали їх пострілами в потилиці... ... В цей день розстріли продовжувалися приблизно до 17 чи 18 години». Не встигаючи розстрілювати таку масу людей німці поставили кулемет.

Із свідчень даних НКДБ 23.11. 1943 р. очевидицею розстрілів Горбачовою Н.: «Зимою 1942 р., не пам’ятаю точно, в якому місяці до Бабиного Яру німецькі солдати привели 65 полоненних червонофлотців. Руки і ноги у них були сковані цепами так, що вони з силою могли переміщуватись. Полонених гнали зовсім роздягненими і босими по снігу в великий мороз. Місцеві жителі кидали в колону полонених сорочки і взуття, але полонені відмовилися їх брати, а пам’ятаю один з них сказав: «Загинемо за Батьківщину, за Радянський Союз, за Сталіна». Після цієї заяви полонені червонофлотці заспівали Інтернаціонал, за що німецькі солдати стали бити їх палицями. Про те, що це були моряки, можна було б дізнатися по морським кашкетам. Приведені в «Бабин Яр» червонофлотці були розстріляні німцями».

Л.Заворотня: «В кінці 1941 року чи на початку 1942 р., пам’ятаю, що було холодно, і лежав сніг, я бачила в тому рову (протитанковому) трупи сотень розстріляних людей, серед яких виділялися трупи 70 – 80 розстріляних моряків. Руки в них були зв’язані колючим дротом. На голові, обличчі у багатьох із них було видно сліди побоїв і ран. Жителі нашого району розповідали, що моряки перед розстрілом билися з німцями, чинили їм сильний опір». В статті «Біль не втихає» М.Коваль пише: « Через місяць після розстрілу моряків лютий 1942 р.) тут розстріляли понад 40 українських націоналістів – підпільників, в числі яких була і поетеса О. Теліга. З вироку по справі Е. Ерлінгера: «Після свого повернення з відпустки (приблизно 20.01.42) до прибуття в Київ обвинуваченого Ерлінгера (середина лютого 1942 р.) д-р Шумахер наказав провести 3-4 газації. Призначені для газації ув’язнені зазвичай рано вранці в дворі тюрми вантажилися в газовий автомобіль і після проведеної ще в дворі тюрми газації відвозились до протитанкового рову на північній окраїні Києва ».

Німецькі архівні джерела дозволяють оцінити масштаб діяльності в цей період однієї тільки ОК - 5. З вироку по справі Е. Ерлінгера:
«Сотні євреїв були знищені в Києві зимою 1941/42 рр. оперативною командою - 5». «Повідомлення про події в СРСР» № 173 від 25 лютого 1942 р. дає можливість суттєво уточнити ці цифри: «Оперативна команда - 5 з 12.01 до 24.01.42 включно за законами військового часу розстріляла 104 політичних функціонери, 75 саботажників і грабіжників та приблизно 8000 євреїв». Із висновку Надзвичайної Державної комісії по встановленню і розслідуванню злочинів німецько-фашистських загарбників, 27 листопада 1943р.: «...В шести ямах розміром 10х3х3 і в одному котловані діаметром 20 м і глибиною 6 м, розташованих всередині [Сирецького] табору, зарито 650 трупів розстріляних і знищених іншими способами радянських громадян і військовополонених...

В процесі розкриття могил-ям встановлено, що в них не відбувалося нормального захоронення трупів, а мало місце хаотичне скидання і закопування трупів чоловіків і жінок. Трупи в ямах в більшості були без одягу і тільки на окремих трупах була рвана нижня білизна і черевики або тільки брюки. ... В котловані частина трупів лежала на закривавлених матрацах. Там же на землі валяються брудні пов’язки і бинти ...
При судово-медичному дослідженні отримані дані, свідчать про те, що причиною смерті були вогнестрільні поранення голови, роздроблені кості черепа і нижньої челюсті ударом тупого твердого предмету.
Вогнестрільні рани розміщені в потиличній і висковій частині голови».
Комісією було відкрито лише незначну кількість захоронень.
Одночасно продовжував працювати „конвеєр” на вул. Короленко, 33, де знаходилося гестапо. Кожну неділю до Бабиного Яру під’їжджали автомобілі з новими жертвами.

М. Луценко (свідчення 1945 р.) : «... німецькі каральні органи почали систематичне планомірне знищення населення міста. Крім євреїв німці розстрілювали і радянський актив, людей з фізичними вадами, військовополонених Червоної Армії та ін. Кожні вівторок і п’ятницю до яру привозили машини арештованих з міста і розстрілювали.
Я бачила також, що неодноразово до яру підходили сірі криті машини, з яких виймали трупи. Декілька разів я зустрічала ці машини, які йшли з міста, в них інколи було чути стогін людей. Думаю, що це були німецькі газові автомобілі для знищення людей. Зазвичай спереду такого автомобіля йшов легковий автомобіль з начальником і ззаду вантажний відкритий автомобіль з озброєними жандармами».

В серпні – вересні 1943 року перед відступом німців із Києва трупи розстріляних радянських громадян були відкопані і спалені в спеціально підготовлених для цього печах. Точна кількість людей, знищених фашистами у Бабиному Яру невідома до цього часу, але більшість дослідників називають цифру приблизно 100-150 тисяч чоловік.

З матеріалів Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр»


Путь евреев в Бабий Яр 29 сентября 1941 года

Путь евреев в Бабий Яр 29 сентября 1941 года. Современный план КиеваПройдя заслон из эсесовцев в районе ул. Пугачева (где отнимали весь багаж и документы), людей вталкивали в колонны (примерно по сто человек) и вели по ул. Мельникова [2] до пересечения с ул. Кагатной (теперь ул. Семьи Хохловых). Затем колонну поворачивали налево на ул. Кагатную [3] и гнали мимо железнодорожной станции. До этой минуты многие евреи еще надеялись, что их будут вывозить из Киева. Но колонну поворачивали направо на ул. Лагерную (теперь ул. Дорогожицкая) [4], потом опять направо и вели между Сырецкими армейскими лагерями и Бабьим Яром по Лукьяновскому шляху. На этом участке грунтовая дорога примерно совпадала с теперешней ул. О.Телиги [5]. Как пишут корреспонденты со слов сторожа: «Из кладбищенской сторожки хорошо было видно, как первая колонна остановилась у крутого обрыва [6] (это задняя крутая стенка стрельбища (впоследствии - песчаный карьер [7], куда заводили обреченных – Л.Д., см. фото), как людей раздевали догола, как аккуратно в штабели складывали их одежду, как расстреливали из автоматов и пулеметов на краю пропасти [8] (это кромка обрыва Бабьего Яра – Л.Д.), как хватали женщин, за ноги подымали детей и швыряли их в Бабий Яр».

СВIДОК БАБИНОГО ЯРУ - АЕРОФОТОГРАФIЯ
http://www.babiyar-diskus.narod.ru/Aerofoto.html

Татьяна Евстафьева Летопись катастрофы
http://www.kby.kiev.ua/komitet/ru/history/art00060.html

Бабий Яр: «Все молча здесь кричит...»
http://2000.net.ua/2000/svoboda-slova/pamjat/75783

Татьяна Евстафьева Бабий Яр-2. Полвека спустя
http://www.kby.kiev.ua/komitet/ru/history/art00063.html

 

Travel Turne Tranzito